у будь-якому вигляді

1. n

1) форма, обрис; образ

2) певна форма, порядок

3) вигляд, образ, подоба

4) привид, примара

5) стан, становище

6) спортивна форма

7) зразок, модель; шаблон

8) формочка (для пудингу тощо)

2. v

1) надавати форми; робити за певним зразком

2) виготовляти, створювати (з чогось)

3) надавати чіткої форми, приводити в порядок

4) набувати форми (вигляду); виходити (добре, погано); формуватися

5) пристосовувати (до чогось — to)

6) кроїти

* * *

1) форма, обрис

2) певна форма; порядок

3) вид, образ, вигляд

4) примара

5) стан, положення; спортивна форма

6) фігура ( жіноча); форми

7) зразок; модель; болванка ( для моделювання капелюхів); формочка (для пудингу, желе)

8) мaт. шейп

1) надавати форму; робити за яким-небудь зразком; робити, створювати ( з чого-небудь)

2) надавати чіткої форми; давати лад, приводити в порядок, упорядковувати

3) набувати форму, вигляду; виходити

4) (to) пристосовувати

1. n

1) форма; обрис; (зовнішній) вигляд

2) постать, фігура (людини)

3) стать (коня)

4) форма, вид

5) різновид; тип

6) стиль, манера; спосіб

7) стан; (спортивна) форма

8) формальність, проформа

9) церемонія, порядок

10) формула; усталена форма

11) клас (у школі)

12) бланк, форма; анкета; зразок

13) довга лава; парта

14) нора (зайця)

15) модель, взірець, тип; торговий сорт (металу тощо)

16) тех. форма для литва

17) друк. друкарська форма

18) буд. опалубка

19) грам. форма слова

20) тех. форма виконання (машини)

2. v

1) надавати форми (вигляду)

2) набувати (набирати) форми (вигляду)

3) складати; утворювати (ся); формувати (ся) (з — of)

4) формулювати, виробляти (план тощо)

5) виникати, оформлятися

6) являти (собою), бути (чимсь)

7) тренувати; виховувати (характер); дисциплінувати

8) грам. утворювати (ся)

9) організовувати, створювати

10) обрізати, формувати крону

11) забитися в нору (про зайця)

* * *

1) форма; зовнішній вигляд; обрис, контур

2) фігура ( людини); обличчя; статі ( коня)

3) форма, вигляд

4) вид, різновид; тип

5) стиль, манера

6) стан; форма ( часто спортивна); готовність; настрій, душевний стан

7) формальність; проформа; церемонія, порядок

8) клас ( у школі)

9) форма, бланк, зразок; анкета

10) довга лава, ослін

11) нора ( зайця)

12) гpaм. форма слова

13) cпeц. форма виконання ( машини); модель, тип, зразок; торговельний сорт ( металу)

14) тих. форма для лиття

15) пoлiгp. друкована форма

16) бyд. форма; опалубка

17) ( математичний) вираз

1) надавати форму, надавати вигляду; приймати форму, вигляд

2) складати, утворювати; формувати; утворюватися; формуватися; гpaм. утворювати (нaпp., множину)

3) створювати, складати; формулювати; виникати, оформлятися

4) являти собою; бути

5) тренувати, дисциплінувати; виховувати; розвивати

6) формувати, організовувати; утворювати, створювати

7) вiйcьк. шикувати; шикуватися

8) cпeц. формувати

9) caд. обрізати; формувати крону

10) забиратися, забиватися в нору ( про зайця)

1. n

1) намір, мета

2) значення, зміст, смисл

2. adj

1) зосереджений, пильний

2) (on) заглиблений, поринулий (у щось); захоплений, зайнятий (чимсь)

3) сповнений рішучості; який наполегливо прагне (чогось)

* * *

1) намір, мета

2) призначення; icт. значення, зміст

1) зосереджений, напружено-уважний; пильний

2) (on) поринулий, заглиблений; зайнятий ( чим-небудь); сповнений рішучості; наполегливо прагнучий

НЕГАТИВНА ДІАЛЕКТИКА - різновид діалектики, в якій перебільшується заперечення, несумісність протилежностей, мінливості понять і явищ. Найстаріша її форма - релятивізм Кратила. До Н.д. відноситься і діалектика елеатів, особливо апорії Зенона Елейського. За визначенням Аристотеля, апорема (положення, в якому викладається зміст а) є діалектичний умовивід до протиріччя: кінцева мета - не розв'язання, а розкриття суперечності і негативний висновок щодо порушеного питання. Формою Н.д. був скептицизм, як античний, так і Нового часу: основний його мотив - доведення відносності будь-якого знання - чуттєвого і розумового. В Новий час помітною концепцією Н.д. було вчення Канта про антиномії, екзистенціальна діалектика К'єркегора, соціальна діалектика Маркса. Проте в цілому діалектика від Античності до класичної філософії була позитивною, про що засвідчують імена Геракліта, Сократа, Платона, неоплатоніків, Бруно, Ку ганського, Фіхте, Шеллінга, Гегеля та ін. Самі напружені опозиції, протилежності вони розглядають як такі, що знаходяться в єдності, узгодженні, гармонії. Та й сама гармонія - і взагалі, і як феномен мистецтва - визначалася як єдність протилежностей Я. кісний поворот відбувається в XX ст., коли діалектика істотно змінила свій зміст. Класичною і домінуючою її формою була діалектика позитивна. Всупереч цьому для XX ст. характерна діалектика критична, трагічна, екзистенціальна. Ці різновиди діалектики відбивали досвід критичної опозиції щодо класичної її моделі, який, у свою чергу, склався на підставі трагічного характеру епохи, безмежних страждань людей від світових воєн, соціалістичних експериментів і т. ін. Н.д. виникає як особливий напрям філософської думки в межах критичної теорії суспільства Франкфуртської школи (Горкгаймер, Адорно, Маркузе). Н.д. мислиться як тотальна критика всієї європейської культури, тоталітаризму, насильства над природою людини, як радикальна зміна діалектики з урахуванням досвіду XX ст. Адорно ("Негативна діалектика", 1960) виходить з принципового антагонізму між суспільною уніфікацією індивіда і його природною унікальністю, нетотожністю. Соціальність - це сфера оречевлення і відчуження, насильницьке прирівнювання, ототожнення людей. Основне завдання - вивільнити природу взагалі і природу людини від насильства. Маркузе ("Одномірна людина", 1964) стоїть на аналогічній позиції. Наукове знання не містить понять, які б несли в собі дух протесту і заперечення, оцінки, яка засуджує існуючий лад. На противагу цьому діалектичне мислення завжди залишається негативним тою мірою, якою воно містить судження і засудження дійсності. До Н.д. належить і концепція Сартра ("Буття і ніщо", 1943, "Критика діалектичного розуму", 1960). Предмет його роздумів - людина та її буття-в-світі. За Сартром, буття і ніщо - не дві логічні категорії, а дві сторони людської реальності. На відміну від гегелівської діалектики понять, у Сартра - діалектика самого існування (екзистенційна діалектика буття-в-собі (реального буття) і буття-для-себе (свідомості). У Сартра на першому плані аналізу людського існування - асиметрія, суперечність, конфлікт. Безконфліктне об'єднання людей неможливе. В окремій людині ця розколина постає у вигляді внутрішньої суперечності між фактичністю і трансценденцією. Як і Адорно, Сартр вважає ілюзорним будь-яке примирення протилежностей. В "Критиці діалектичного розуму" він розрізняє догматичну і критичну діалектику. В історичному процесі він вбачає колізію між інертною соціальністю і свободною діяльністю людини. Діалектика відноситься лише до другої, її виток - "індивідуальні практики" С. артр розкрив повною мірою роль насильства й антагоністичних суперечностей в історії.

Гуссерль, Едмунд (1859, Просніц, Моравія - 1938) - нім. філософ, засновник феноменології і відповідного їй методу аналізу свідомості, з допомогою якого прагнув надати філософії характеру точної науки. Навчався у Ляйпцигу, Берліні й Відні. Працював в ун-тах Галле, Геттингена, Фрайбурга. У творчості Г. розрізняються три періоди: дофеноменологічний, феноменологічний і трансцендентально-феноменологічний. Дофеноменологічний період пов'язаний із впливом філософа і психолога Врентано, від якого Г. (через поняття інтенціональності свідомості) здобув вирішальний поштовх для спрямування своїх дослідницьких інтересів до царини філософії. У 1891 р. він видає свою першу велику працю "Філософія арифметики", у якій здійснена спроба дати психологічне обґрунтування основоположень математики. Проте, ознайомившись з критикою психологізму в логіці й математиці з боку Фреге (рецензента його праці), Г. відмовляється від попередньої дослідницької програми і звертається до логічного обґрунтування наукового знання. Перший том його двотомної праці "Логічні дослідження" уже містив ґрунтовну критику психологізму. Г. доводив, що психологія є емпіричною наукою, а логіка й математика (так само, як і філософія) є науками апріорними, які мають справу з раціональними поняттями та загальними й необхідними істинами. У цій же праці обґрунтовано ідею "чистої логіки", розглянуто питання про те, "що робить науку наукою", проведено розрізнення емпіричних та теоретичних наук, з'ясовано умови можливості наукової теорії як такої та ін. Феноменологічний період започатковує другий том "Логічних досліджень", в якому Г. прагне узгодити ідею "чистої логіки" з проблематикою теорії пізнання. Це прагнення здійснюється під орудою заклику "до самих речей", тобто до досвідної реальності, що у вигляді феноменів свідомості безпосередньо презентує себе пізнанню. Згідно з Г., феноменологія - це апріорна автономна наука про феномени свідомості. У межах феноменологічної концепції розгорнута характеристика поняття інтенціональності (як спрямованості свідомості до предмета), яке описує структуру та функціональні залежності смислопокладання; започатковано аналіз смислової будови людського світу, як вона дається науковим знанням; розкрито співвідношення "виразу" і його "значення"; показано, що умовою здійснення інтенції свідомості є її споглядальне виконання та ін. Трансцендентально-феноменологічний період був наслідком переходу Г. на позиції трансцендентальної феноменології як універсальної філософії - науки про людський світ і місце в ньому людини як смислового центру сущого. У цей період Г. вводить поняття (і операцію) трансцендентально-феноменологічної редукції, яка постає аналогом картезіанського універсального сумніву і поряд з ейдетичним (категоріальним) спогляданням загального та дескрипцією феноменально даного одиничного - у їх взаємодії - слугує основоположним складником феноменологічного методу. У мисленевій схемі "Ego - cogito - cogitatum" остання ланка становить "ноему", смисловий зміст свідомості; середня ланка постає "ноезою", "актом", інтенціональним переживанням (сприйняттям, пригадуванням тощо), з допомогою якого цей зміст дається; перша ж ланка є "чистою" (абсолютною) свідомістю, трансцендентальним суб'єктом, що немовби надбудовується над емпірико-психологічним "Я" кожної людини як його чиста можливість. Після Першої світової війни, що її Г. сприйняв як руйнацію старого європейського світу, його роздуми дедалі чіткіше і концентрованіше спрямовуються на осмислення завдань філософії (і відповідальності філософів) у відродженні життя. Він обстоює тезу, що феноменологія та притаманний їй метод редукції є шляхом абсолютного виправдання повновартісного людського існування, способом реалізації морально-етичної автономії людини. У праці "Картезіанські роздуми" Г. обґрунтовує трансцендентальну феноменологію в історико-філософському контексті і порушує дві нові проблеми - подолання соліпсизму та інтерсуб'єктивного характеру засад свого філософування. В останній, незавершеній праці "Криза європейських наук і трансцендентальна феноменологія" також з'являються дві принципово нові теми - аналіз феномена життєвого світу та історичний спосіб аргументації. Криза європейських наук, тобто втрата ними будь-якого життєвого значення для людини, пов'язується із вилученням людської суб'єктивності з наукової картини світу, в результаті чого "суб'єктивізм" став принципово ворожим щодо здобуття "об'єктивного" знання. Одначе спроби осмислити феномен життєвого світу як протогенної стихії виникнення наукової картини реальної дійсності засвідчили, що цей феномен є наскрізно історичним утворенням, а відтак, трансцендентально-феноменологічна редукція перетворювалась на редукцію історичну, передумовою здійснення якої ставало дослідження сталих історичних традицій розвитку європейської культури. На цій підставі в пізній феноменології Г. з'являється поняття "історичного апріорі" (трансцендентальної історичності свідомості). "Криза" стала своєрідним філософським заповітом мислителя, після смерті якого виявилось понад 40000 сторінок рукописів, заповнених стенографічним шрифтом, які утворили архів Г. в Лувені (Бельгія) і дотепер продовжують публікуватися в зібраннях його творів.

[br]

Осн. тв.: "Філософія арифметики" (1891); "Логічні дослідження". В 2 т. (1900); "Ідеї чистої феноменології або феноменологічна філософія" (1913); "Формальна і трансцендентальна логіка" (1929); "Картезіанські роздуми" (1931); "Криза європейських наук і трансцендентальна феноменологія" (1936)

ПОНЯТТЯ - 1) Спосіб розуміння та абстрактного уявлення результатів пізнання певної предметної галузі через усвідомлення істотних характеристик її об'єктів. 2) Форма мислення, що характеризується відображенням закономірних відношень та властивостей об'єктів у вигляді думки про їхні загальні та специфічні ознаки. Утворення П. - складний процес, у якому застосовують такі засоби пізнання, як порівняння, аналіз і синтез, абстрагування, ідеалізація, узагальнення, умовиводи. В мові П. виражається словом (звичайно іменником у називному відмінку) або словосполученням. Ознаки, які включаються в П., становлять його зміст. Предмети, що їм притаманні ознаки, відображені в змісті П., утворюють його обсяг. До обсягу П. входять не тільки реальні, в даний момент існуючі предмети, а й усі ті, які будь-коли мали ознаки, що входять до змісту П. Така "сталість" П., незалежність його від окремих змін у матеріальному світі є одним із гносеологічних коренів об'єктивного ідеалізму. П. суперечливі за своєю природою. Оскільки П. абстрактні, створюється видимість відходу мислення в П. від дійсності. Насправді П., відображаючи сутність, поглиблюють знання людини про навколишню дійсність. П. є засобом пізнання істини. Зміст П. змінюється в процесі розвитку наук (напр., зміна змісту поняття "атом" від Античності до нашого часу). Математична логіка розглядає П. як функцію, що встановлює відповідність між предметами певної галузі та істиною або хибою. З погляду діалектичної логіки, П. є формою абстрактного поєднання одиничного, особливого, загального в пізнанні, яке конкретизується через суб'єкт, предикат та зв'язок їх у судженні та умовиводі. Фігури такої конкретизації акумулюють досвід багаторазового повторення найзагальніших відношень дійсності у свідомості людини.